Серед квітучих садів
кучерявих
Серед стиглих пахучих хлібів,
Розтяглося село
величаво –
Батьківщина
батьків і дідів.
Тут Богдана дороги
проходять,
Раду мислив велику він
тут,
І не знав ще тоді воєвода
–
Радомишлем це місце
назвуть.
На південному сході Волинської області на межі
з Рівненщиною із заходу на схід приблизно на 5 кілометрів простягнувся кількома
паралельними вулицями Радомишль - село, центр сільради, якій підпорядковані
села Суховоля і Романівка. Розміщене на Волинській височині в горбистій
місцевості, за 18 кілометрів від Луцька.
Жителі села з покоління в покоління передають
легенду про заснування його, свято вірячи, що саме так було.
Влітку 1651
року курними волинськими дорогами крокувало козацьке військо. Попереду в
червоних жупанах їхала старшина на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким, який вів
своє військо до Берестечка, щоб там дати бій королівським військам.
Літня спека була нестерпною. Від втоми коні спотикалися, люди валилися з сідел.
Літня спека була нестерпною. Від втоми коні спотикалися, люди валилися з сідел.
Неподалік містечка, всього за якихось 30 км,
вирішив Хмельницький зупинити військо для відпочинку.
Місцина видалась мальовничою. По правий бік
чистої річки Забави лежав хутірець.
Увечері,
коли військо відпочило, вирішив Хмельницький раду мислити із своєю старшиною як
краще організовувати бій, щоб і військо зберегти, і ворога побити. Не знав
воєвода, що його під Берестечком чекає велика поразка і полон.
А вранці ще
тільки зійшло сонце, литаври сповістили похід. Козацьке військо залишило
хутірець. І не знав Хмельницький, що селяни запам'ятали цей день і хутірець
свій, який пізніше стане великим селом, назвуть в честь цієї події
"Радомисл" (16-17ст.).
Радомишляни
також виконували обов'язки при господарському дворі. Мали обов'язки і на
передмісті Красне, де проживало 11 замкових рибалок. У 1750 році урядник князя
Костянтина Острозького Гнєвош Ворон з маєтків свого пана вносив податок з
Красного і Радомисла від 77 селянських господарств, 35 городників, 9
перекупнів. Власницею частини Радомисла податкові документи називають (за 1577
рік) княгиню Корецьку. А вже в 1583 році все село було в заставі у Антонія
Яловицького, де нараховувалося 40 селянських дворів, 42 городники трьох різних
податкових категорій, 4 бояри і один священик (була і православна церква). Під
1599 рік власником села Радомисл документи називають Адама Прусиновського, від
якого неодноразово тікали селяни в інші маєтки. В 1645 році село було здано в
оренду шляхтичу Василеві Копистянському, який нещадним гнобленням довів селян
до крайньої убогості. Скаргу про це розглядав Луцький гродський уряд у 1646
році.
Влітку 1648 року після розгрому козацькою армією шляхетських військ під
Пилявцями, в Луцькій окрузі козацькі і селянські загони громили панські маєтки.
З того часу біля Радомишля (з боку Баківець) довго зберігалися курганів
козацьких поховань. Село і в наступні століття було власністю поміщиків, з
якими селяни мали тяжбу за землю. В 1773 році на кошти села була побудована
дерев'яна Успенська, а в 1827 році біля сільського цвинтаря - Андріївська церква
(спалені каральним загоном фашистських військ у липні 1943 року). В кінці 19
ст. з ініціативи повітового дворянства побудовано каплицю на честь російського
імператора Олександра III. При церкві було 102 десятини землі. На 1897 рік за
переписом в селі було 205 дворів і 1363 жителі, церква, церковно-приходська
школа, оліярня. За переписом 1911 року в Радомишлі проживало 1980 жителів. Крім
різних сільських закладів були тут кредитне товариство, державна горілчана
крамниця. До великої земельної власності належало 309 десятин.
До 1901
року в селі господарював придворний радник Шимко Андрій, а з 1901 його син,
поміщик Шимко Данило. В той час поміщицькі маєтки називали фільварками.
Фільварок Шимка Данила красувався над селом своїми розкішними будинками та парком
із столітніми липами. За цією розкішшю крилося нужденне життя селян і наймитів.
Брали
участь радомишляни і у далекій російсько-японській війні. Це Никончук Максим,
Бондар Григорій, Боруцький Кузьма, Омельчук Григорій. Останній за бойові заслуги був нагороджений Георгіївським
Хрестом І ступеня.
Селяни не мирилися із гнобленням, піднімалися
на боротьбу, але ці виступи були стихійними. За "неблагонадійні"
розмови з попом селянин Курбан Юрій був підданий переслідуванню. У 1906 році,
не витримавши репресій, він підпалив садибу попа, за що був засланий у Сибір
строком на 15 років.
У 1906 році на сході селян було вирішено
збудувати в селі школу. Школа проіснувала до 1956 року. В ній навчалися лише
три роки. Викладав один учитель. Після закінчення школи учні ледве вміли
читати, писати, рахувати. Та й такої грамоти досягти не кожен міг, а лише діти
заможних селян.
Зазнали радомишляни бідувань і в роки І
Світової війни, поруйновані житла, покалічені людські долі. За роки війни
загинуло багато чоловіків, мобілізованих на фронт, 26 - пропали безвісти, 16 -
були в австрійському полоні.
В липні 1919 році через Радомишль просунулись
полчища білопольських "галерників", одягнутих у французькі мундири.
Відірвані західно-українські землі опинились під владою Польщі. На території
села поселилось 30 родин осадників-підсудчиків. В селі продовжувала працювати
4-х класна школа. Але викладання в ній велося на польській мові, так намагалися
ополячити и покатоличити жителів села.
Під час
окупації Волині Польщею (1920-1939рр.) в селі діяла культурно-освітня
організація "Просвіта" (відкрита в 1926 році), в якій було 32
активних члени (голова - С. Червінський, а з 1927 року - А. Остроріг, секретар
- Ф. Тимощук,, скарбник Д. Семенюк, активісти - А. Воєвода, В. Курбан та інші).
Діяв осередок КПЗУ, секретарем якого був М.В. Клекоць. Були групи прихильників
демократичної партії, ОУН, активісти кооперації.
Знедолені
селяни залишали рідні оселі і виїжджали в Аргентину, Уругвай... Серед тих, хто
шукав щастя за океаном були Шотік Василь, Левчук Данило, Хомич Микола.
На початку
1940 року в селі організовується колгосп ім. К.Маркса, в який було об'єднано 29
господарств. Головою обрано Мисана Арсенія.
На фронтах Другої Світової Війни у боях проти фашистських військ брали
участь близько 300 радомишлян, 150 з них відзначено бойовими нагородами. 178
людей загинуло в боях проти загарбників, більшу 20 людей було вивезено на
каторгу в Німеччину. У липні 1943 року (перед святом Петра) 103-ій німецький каральний
батальйон за опір фашистам вчинив розправу над населенням Радомишля - було
спалено село вулицях Градник,
Церковний бік не
залишено жодної хати), дві церкви, вбито 31 людину, багатьох спалено.
В ході опору органам Радянської влади загинуло
ще 23 людини. Органами радянської держбезпеки репресовано 15 людей, це тих, хто
виступав за незалежність України.
Відшуміла війна, загоїлися рани, розбудувалося
село. В центрі села виросли великі двохповерхові будови дитячого садка, школи,
гуртожитку, адміністративного приміщення, відбудована церква.
Немає коментарів:
Дописати коментар