Історія села


 Серед квітучих садів кучерявих
 Серед стиглих пахучих хлібів,
Розтяглося село величаво –
Батьківщина батьків і дідів.
Тут Богдана дороги проходять,
Раду мислив велику він тут,
І не знав ще тоді воєвода –
Радомишлем це місце назвуть.
На південному сході Волинської області на межі з Рівненщиною із заходу на схід приблизно на 5 кілометрів простягнувся кількома паралельними вулицями Радомишль - село, центр сільради, якій підпорядковані села Суховоля і Романівка. Розміщене на Волинській височині в горбистій місцевості, за 18 кілометрів від Луцька.
Жителі села з покоління в покоління передають легенду про заснування його, свято вірячи, що саме так було.
Влітку 1651 року курними волинськими дорогами крокувало козацьке військо. Попереду в червоних жупанах їхала старшина на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким, який вів своє військо до Берестечка, щоб там дати бій королівським військам.
  Літня спека була нестерпною. Від втоми коні спотикалися, люди валилися з сідел.
Неподалік містечка, всього за якихось 30 км, вирішив Хмельницький зупинити військо для відпочинку.

Місцина видалась мальовничою. По правий бік чистої річки Забави лежав хутірець.
В одній із селянських хат розмістився Хмельницький, в інших - старшини. Козаки ж від втоми падали просто в шовкову траву і засинали. Більш досвідчені, які не в одних походах побували, в першу чергу піклувалися про своїх побратимів - коней напоївши та викупавши їх у Забаві. Інші чистили зброю. На березі запалали козацькі кострища. Згодом долину наповнив запах козацької страви: кашовари обід готували.
Увечері, коли військо відпочило, вирішив Хмельницький раду мислити із своєю старшиною як краще організовувати бій, щоб і військо зберегти, і ворога побити. Не знав воєвода, що його під Берестечком чекає велика поразка і полон.
А вранці ще тільки зійшло сонце, литаври сповістили похід. Козацьке військо залишило хутірець. І не знав Хмельницький, що селяни запам'ятали цей день і хутірець свій, який пізніше стане великим селом, назвуть в честь цієї події "Радомисл" (16-17ст.).
Проте село в історичних джерелах згадується значно раніше. Вперше письмові відомості знаходимо в документах ревізії Луцького замку за 1545 рік. Тоді тут було 18 дворищ. Село мало обов'язок щотижня висилати до Високого замку в Луцьку двох сторожів на варту їхнім завданням було "ходити і кликати". Тобто були відомими "кликунами", про яких говорять легенди Луцька.

Радомишляни також виконували обов'язки при господарському дворі. Мали обов'язки і на передмісті Красне, де проживало 11 замкових рибалок. У 1750 році урядник князя Костянтина Острозького Гнєвош Ворон з маєтків свого пана вносив податок з Красного і Радомисла від 77 селянських господарств, 35 городників, 9 перекупнів. Власницею частини Радомисла податкові документи називають (за 1577 рік) княгиню Корецьку. А вже в 1583 році все село було в заставі у Антонія Яловицького, де нараховувалося 40 селянських дворів, 42 городники трьох різних податкових категорій, 4 бояри і один священик (була і православна церква). Під 1599 рік власником села Радомисл документи називають Адама Прусиновського, від якого неодноразово тікали селяни в інші маєтки. В 1645 році село було здано в оренду шляхтичу Василеві Копистянському, який нещадним гнобленням довів селян до крайньої убогості. Скаргу про це розглядав Луцький гродський уряд у 1646 році.
    Влітку 1648 року після розгрому козацькою армією шляхетських військ під Пилявцями, в Луцькій окрузі козацькі і селянські загони громили панські маєтки. З того часу біля Радомишля (з боку Баківець) довго зберігалися курганів козацьких поховань. Село і в наступні століття було власністю поміщиків, з якими селяни мали тяжбу за землю. В 1773 році на кошти села була побудована дерев'яна Успенська, а в 1827 році біля сільського цвинтаря - Андріївська церква (спалені каральним загоном фашистських військ у липні 1943 року). В кінці 19 ст. з ініціативи повітового дворянства побудовано каплицю на честь російського імператора Олександра III. При церкві було 102 десятини землі. На 1897 рік за переписом в селі було 205 дворів і 1363 жителі, церква, церковно-приходська школа, оліярня. За переписом 1911 року в Радомишлі проживало 1980 жителів. Крім різних сільських закладів були тут кредитне товариство, державна горілчана крамниця. До великої земельної власності належало 309 десятин.

До 1901 року в селі господарював придворний радник Шимко Андрій, а з 1901 його син, поміщик Шимко Данило. В той час поміщицькі маєтки називали фільварками. Фільварок Шимка Данила красувався над селом своїми розкішними будинками та парком із столітніми липами. За цією розкішшю крилося нужденне життя селян і наймитів.
Брали участь радомишляни і у далекій російсько-японській війні. Це Никончук Максим, Бондар Григорій, Боруцький Кузьма, Омельчук Григорій. Останній за бойові заслуги був нагороджений Георгіївським Хрестом І ступеня.
Селяни не мирилися із гнобленням, піднімалися на боротьбу, але ці виступи були стихійними. За "неблагонадійні" розмови з попом селянин Курбан Юрій був підданий переслідуванню. У 1906 році, не витримавши репресій, він підпалив садибу попа, за що був засланий у Сибір строком на 15 років.
У 1906 році на сході селян було вирішено збудувати в селі школу. Школа проіснувала до 1956 року. В ній навчалися лише три роки. Викладав один учитель. Після закінчення школи учні ледве вміли читати, писати, рахувати. Та й такої грамоти досягти не кожен міг, а лише діти заможних селян.
Зазнали радомишляни бідувань і в роки І Світової війни, поруйновані житла, покалічені людські долі. За роки війни загинуло багато чоловіків, мобілізованих на фронт, 26 - пропали безвісти, 16 - були в австрійському полоні.
В липні 1919 році через Радомишль просунулись полчища білопольських "галерників", одягнутих у французькі мундири. Відірвані західно-українські землі опинились під владою Польщі. На території села поселилось 30 родин осадників-підсудчиків. В селі продовжувала працювати 4-х класна школа. Але викладання в ній велося на польській мові, так намагалися ополячити и покатоличити жителів села.

Під час окупації Волині Польщею (1920-1939рр.) в селі діяла культурно-освітня організація "Просвіта" (відкрита в 1926 році), в якій було 32 активних члени (голова - С. Червінський, а з 1927 року - А. Остроріг, секретар - Ф. Тимощук,, скарбник Д. Семенюк, активісти - А. Воєвода, В. Курбан та інші). Діяв осередок КПЗУ, секретарем якого був М.В. Клекоць. Були групи прихильників демократичної партії, ОУН, активісти кооперації.
Знедолені селяни залишали рідні оселі і виїжджали в Аргентину, Уругвай... Серед тих, хто шукав щастя за океаном були Шотік Василь, Левчук Данило, Хомич Микола.
На початку 1940 року в селі організовується колгосп ім. К.Маркса, в який було об'єднано 29 господарств. Головою обрано Мисана Арсенія.
     На фронтах Другої Світової Війни у боях проти фашистських військ брали участь близько 300 радомишлян, 150 з них відзначено бойовими нагородами. 178 людей загинуло в боях проти загарбників, більшу 20 людей було вивезено на каторгу в Німеччину. У липні 1943 року (перед святом Петра) 103-ій німецький каральний батальйон за опір фашистам вчинив розправу над населенням Радомишля - було спалено село вулицях   Градник,   Церковний   бік   не залишено жодної хати), дві церкви, вбито 31 людину, багатьох спалено.
В ході опору органам Радянської влади загинуло ще 23 людини. Органами радянської держбезпеки репресовано 15 людей, це тих, хто виступав за незалежність України.
Відшуміла війна, загоїлися рани, розбудувалося село. В центрі села виросли великі двохповерхові будови дитячого садка, школи, гуртожитку, адміністративного приміщення, відбудована церква.



Немає коментарів:

Дописати коментар